Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.02.2015 року у справі №912/1373/14
Постанова ВГСУ від 22.12.2015 року у справі №912/1373/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 912/1373/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,Суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 у справі№912/1373/14 господарського суду Кіровоградської області за позовом до Приватного акціонерного товариства "Креатив" 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" простягнення 18 906 116,95 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Феоксітов О.М.,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: не з'явився,

відповідача 3:Бистров А.В.,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Креатив" (надалі - ПрАТ "Креатив") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" збитків у розмірі 30 642 939,90 грн., завданих невиконанням зобов'язання у розмірі вартості переданого на зберігання та неповернутого насіння соняшника, з покладенням на відповідачів судового збору.

Позовні вимоги заявлено з посиланням, зокрема, на ст. ст. 950, 951 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та обґрунтовано невиконанням відповідачем 2 своїх обов'язків з повернення насіння соняшника, що передано позивачем на зберігання за договором складського зберігання сільгосппродукції № 10/10-П від 01.09.2012, та укладенням з відповідачем 1 договору поруки, згідно з яким останній поручився перед позивачем за виконання відповідачем 2 свого обов'язку за договором складського зберігання.

27.05.2014 позивач звернувся до місцевого господарського суду з заявою про відмову від позову в частині позовних вимог до ТОВ "Соколівський консервний завод" та просив суд стягнути всю суму збитків у розмірі 30 642 939,90 грн. з ТОВ "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" (том І а.с. 103).

В судовому засіданні 13.06.2014 позивачем подано заяву про залучення до участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн", як солідарного відповідача (том І а.с. 179). Зазначена вимога позивача мотивована укладенням договору поруки № 1П/10-10-П від 17.07.2013, відповідно до якого відповідач 3 поручився перед ПрАТ "Креатив" за виконання ТОВ "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" обов'язків за договором складського зберігання сільгосппродукції № 10/10-П від 01.09.2012.

Ухвалою від 13.06.2014 на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України місцевим господарським судом залучено до участі у справі відповідача 3- товариство з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" .

Заявою від 15.07.2014 за вих. № 726-10 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з ТОВ "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та ТОВ "Інтегрейн" солідарно збитки у розмірі вартості переданого на зберігання та неповернутого насіння соняшника в сумі 18 906 116,95 грн. з покладенням на відповідачів витрат по сплаті судового збору (том ІІ а.с. 199-201).

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 31.07.14 у справі №912/1373/14 прийнято відмову приватного акціонерного товариства "Креатив" від позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" та припинено провадження у справі в цій частині. Позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Креатив" до товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" задоволено повністю. Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" на користь приватного акціонерного товариства "Креатив" - 18 906 116,95 грн. збитків, а також 73080 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями судів, ТОВ "Інтегрейн" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та рішення місцевого господарського суду від 31.07.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ "Креатив" про стягнення солідарно з ТОВ "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та ТОВ "Інтегрейн" збитків в розмірі 18 906 116,95 грн. є такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню. Крім того, місцевий суд прийняв відмову позивача від позову в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" та припинив провадження у справі в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України посилаючись на те, що дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Колегія суддів вважає, що висновки як суду першої так і апеляційної інстанції є передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позов ПрАТ "Креатив" було подано про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" та товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" збитків у розмірі 30 642 939,90 грн., завданих невиконанням зобов'язання у розмірі вартості переданого на зберігання та неповернутого насіння соняшника, з покладенням на відповідачів судового збору.

Звертаючись з позовом до відповідачів про солідарне стягнення збитків, позивач посилався на договір поруки № П/10-10-П від 01.09.2012 р., за яким відповідач 1 поручився перед ПрАТ "Креатив" за виконання ТОВ "Краснолиманське хлібоприймальне підприємство" обов'язків за договором складського зберігання сільгосппродукції № 10/10-П від 01.09.2012.

Вказаний договір поруки вступив в дію з моменту його підписання; договір припиняється у випадках: припинення забезпеченого дійсним договором зобов'язання, не пред'явлення кредитором позову до поручителя протягом трьох років з дня укладення договору поруки, в інших випадках, передбачених чинним законодавством (розділ 3 договору поруки).

Однак, 27.05.2014 року позивач звернувся до суду з заявою про відмову від позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" та просив припинити провадження у справі в цій частині. Дана відмова була прийнята судом, як така, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим провадження у справі в цій частині було припинено з посиланням на п. 4 ч. 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Частиною першою ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За приписами частини третьої даної норми особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.22, ч.4 ст.78, п.4 ч.1 ст.80 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Водночас, згідно з ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Абзацом 1 п. 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що у випадках відмови позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України) господарському суду слід керуватись ч. 6 ст. 22 ГПК України, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Отже, відповідно до ст. 22 ГПК України прийняття відмови від позову є можливим за двох умов: така відмова заявлена до прийняття рішення у справі і вона не суперечать законодавству або не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

На думку колегії, господарський суд першої інстанції на дані обставини в порушення ч.6 ст.22 ГПК України уваги не звернув, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для прийняття відмови в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "Соколівський консервний завод" та припинив провадження у справі в цій частині.

При розгляді справи за апеляційною скаргою відповідача 3, суд апеляційної інстанції на вказані порушення також не звернув належної уваги.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та про порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій між позивачем та відповідачем 2 виникли зобов'язання з договору зберігання, згідно якого, в силу ст.ст.936, 957 ЦК України, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яку передано їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності на його вимогу.

Позивач стверджував, що з 08.06.2013 року зерновий склад (відповідач 2) припинив відвантаження насіння соняшника на його вимогу. При цьому, позивач не заперечував, що до червня 2013 р. відповідач 2 здійснював йому відвантаження насіння (3007,510 т.), що підтверджується наданими до справи копіями документів. Залишок насіння, що належить позивачу, як він вважає, складає 7044,354 т.

Договір зберігання №10/10-П від 01.09.20012 року є двостороннім - правами та обов'язками наділені обидві сторони, є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі майна зберігачу. Даний договір є оплатним, оскільки умовами договору передбачені розрахунки за послуги по зберіганню зерна ( Розділ 8 договору). Крім того, згідно п. 3.8 наданої позивачем копії договору складського зберігання сільгоспродукції, вбачається , що поклажодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати, згідно тарифів, узгоджених у Додатку №1 до договору, вартість послуг Зернового складу, які пов'язані з прийманням, зберіганням, відвантаженням зерна, оформленням складських квитанцій, очисткою та сушкою зерна.

Розділом 6 договору №10/10-П від 01.09.20012 р. сторони передбачили порядок відвантаження зерна.

Так згідно з п. 6.1 зазначеного договору встановлено, що не пізніше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження зерна поклажодавець (позивач) зобов'язаний письмово повідомити про це зерновий склад (відповідача 2) і письмово узгодити графік відвантаження зерна, вид, кількість , строки та спосіб відвантаження зерна.

Пункт 6.6 договору встановляє, що відвантаження зерна проводиться після повної оплати поклажодавцем послуг зернового складу.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивачем було надано копії документів на виконання вищевказаних пунктів договору, які підтверджують його виконання та відвантаження насіння до червня 2013 року. Належних доказів виконання позивачем умов укладеного договору зберігання після червня 2013 відсутні в матеріалах справи та не були надані позивачем, хоча позовні вимоги про стягнення збитків стосується саме вартості залишку неповернутого насіння, яке відповідач 2 припинив відвантаження після червня 2013 року.

Згідно з п.6.4. договору №10/10-П від 01.09.20012 р. для отримання зерна поклажодавець зобов'язаний надати зерновому складу оригінал першого примірника складського документу на зерно та довіреність на отримання зерна з зазначенням його кількості. Тобто договір передбачає здавати при отриманні зерна оригінал першого примірника складського документа (квитанції).

Судами не встановлено чому позивач не надав оригінали квитанцій (складські документи на зерно) про кількість неповернутого відповідачем 2 зерна, при цьому стверджуючи, що такі квитанції були передані відповідачу 2 по акту, в той час як це не передбачено договором №10/10-П.

Вказані обставини судами обох інстанцій не досліджувалися.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, вони містять лише копії документів, в тому числі договір зберігання №10/10-П від 01.09.20012 року та додаткової угоди до нього, який місцевим господарським судом витребовувався неодноразово як у позивача так і у відповідачів.

В той же час, наявні в матеріалах справи копії складських квитанцій на зерно не можуть бути належними доказами у справі, оскільки з деяких квитанцій неможливо встановити достовірний зміст документа, тому що частину тексту неможливо прочитати. Оригінали відсутні в матеріалах справи та не були надані суду для огляду.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в основу рішення та постанови судами покладений експертний висновок В-212 від 10.04.2014, зроблений Кіровоградською регіональною торгово-промисловою палатою на замовлення позивача. Згідно з вказаним висновком середня вартість насіння соняшника товарного становить 4680-4700 станом на 28.04.2014, з якої позивачем було самостійно проведено розрахунок збитків.

Колегія суддів вважає, що вказаний експертний висновок необґрунтовано взято судами до уваги, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, експертом не були досліджені всі оригінали документів, не встановлена кількість неповернутого зерна.

Відповідно до ч.5 ст.42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінується господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України.

За наведених обставин Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що подані у справі фактичні дані, а отже і обставини самої справи, були досліджені попередніми судовими інстанціями односторонньо і неповно, без оригіналів, як самого договору, так і всіх документів наданих позивачем до справи, тобто, з порушенням вимог процесуального законодавства, що є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень з передачею самої справи на новий розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне рішення господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити доводи і заперечення сторін, витребувати необхідні для вирішення справи документи, встановити кількість та вартість неповернутого майна, тобто, встановити на підставі достовірних доказів дійсний розмір збитків, прийняти заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтегрейн" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.11.2014 та рішення господарського суду Кіровоградської області від 31.07.2014 у справі №912/1373/14 скасувати.

Справу №912/1373/14 направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області в іншому складі суддів.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова